Проблема адаптації до умов дошкільного навчального закладу виникає у дитини будь-якого віку, коли вона вперше поступає до ясел або дитячого садка. Для такої дитини незвичне все: відсутність близьких, незнайомі дорослі, велика кількість дітей, новий розпорядок дня, нове приміщення тощо. Змінені звичні умови життя вимагають від дитини перебудови раніше сформованого стереотипу поведінки. Як відомо, він формується вже з перших днів життя дитини в сім'ї і до 2-3 років стає досить усталеним. Така різка зміна звичних форм життя викликає, насамперед, нервово-психічне напруження, не завжди проходить без утруднень, а в деяких дітей супроводжується важкими емоційними переживаннями. 

У дітей у період адаптації можуть порушуватися сон, апетит, настрій, інколи підвищується температура тіла. У деяких може простежуватися тимчасова втрата мовлення, порушуватися раніше набуті позитивні навички.  Як показують педагогічні та медичні дослідження, характер та тривалість адаптаційного періоду залежать від таких факторів, як: вік дитини (найважче адаптуються до нових умов діти у віці 10-11 місяців до 2 років; після 2 років діти значно легше пристосовуються до нових умов життя); стан здоров'я та рівень розвитку дитини (здорова, добре розвинена дитина значно легше переносить труднощі соціальної адаптації);індивідуальні особливості дитини (значною мірою поведінка дитини залежить від типу нервової системи); рівень натренованості адаптаційних механізмів (діти, які до дитячого садка неодноразово перебували в різних умовах життя, легше звикають до дитячого закладу);досвід спілкування з дорослими та ровесниками (уміння позитивно ставитися до вимог дорослих та адекватно спілкуватися з іншими дітьми).

       Практика свідчить, що значна частина педагогів та батьків, тобто людей, які здійснюють виховання дітей раннього віку, мають надто поверхові уявлення про адаптацію дитини до дитячого садка як про складний процес. Оптимізація загального стану дитини в цей період та керування її поведінкою потребує глибокого розуміння психофізіологічної суті адаптації, щоб уникнути неправильних виховних впливів як у сім'ї до моменту вступу дитини в дошкільний заклад, так і в початковий період її перебування в яслах. Наслідком неправильної педагогічної тактики є довготривале та болісне звикання малюка до нових умов життя. 

 Для того, щоб негативні емоції не стали перешкодою для дитини в період адаптації, важливо сформувати в неї позитивне очікування майбутніх змін. Часто батьки, відправивши дитину до дитячого садка, ставляться до неї зі співчуттям та з жалістю. Нерідко батьки залякують дитину: «Не будеш слухатися - віддам до дитячого садка». Це все негативно впливає на процес адаптації. 

У деяких сім'ях дорослі досить довго ставляться до дитини як до маленької, не хочуть або не вміють помічати, що вона стає дорослішою, занадто опікуються нею, блокуючи тим самим розвиток самостійності. Такі діти, потрапляючи до дитячого садка, почуваються безпорадними та самотніми - вони не можуть самостійно одягатися, вмиватися, користуватися туалетом тощо. 

 Несформованість у дитини практичної взаємодії з близькими людьми негативно впливає також на взаємостосунки з іншими дорослими, передусім із вихователем. Діти, батьки яких мало уваги приділяли розвитку ситуативно-ділового спілкування, не вміють гратися іграшками, часто згадують про батьків, не вміють активно долучатися до колективних ігор, довго адаптуються до умов дитячого закладу. 

 Значних труднощів у період адаптації зазнають діти, які до відвідування дитячого садка мало спілкувалися з ровесниками. Починаючи відвідувати дитячий садок, така дитина насторожено та з недовірою ставиться до інших дітей, часто конфліктує з ними, ні з ким не ділиться своїми іграшками, забирає іграшки в інших, тому що не вміє попросити; якщо іграшка одна, вона не може зачекати, поки інший пограється нею. 

 Довготривала змістовна гра відволікає малюків од думок про розлуку з близькими дорослими, сприяє більш швидкому звиканню до середовища, однак реальний рівень ігрових умінь дітей, що зводився до примітивних маніпуляцій з іграшками, не сприяє легкому входженню в нові умови. 

 Необхідність розриву міцних зв'язків із близькими дорослими болісно переживається маленькою дитиною. Ця особливість яскраво виявляється в момент розлучення з батьками, які відчувають хвилювання та негативні емоції, коли вперше залишають малюка в яслах. Це неминуче веде до порушення емоційного стану дитини. 

 У випадках, коли домашній режим і режим дитячого закладу кардинально відрізняються в часі та послідовності режимних моментів, дитина в період адаптації до нових умов життєдіяльності може відчувати психофізіологічний дискомфорт. Буває так: дитині пропонують поїсти, а вона не голодна; через деякий час у неї виникає почуття голоду і вона починає вередувати або майже засинає перед обідом, хоча перед цим, на прогулянці, плакала, тому що хотілося їсти. 

 Відомо, що головна роль у період звикання дитини до нових мікросоціальних умов життя відводиться вихователю. На успішність адаптації впливають його інтенсивні педагогічні впливи з достатньо виразною емоційною забарвленістю. У випадках, коли емоційний контакт між дитиною та вихователем не встановлюється, виникає «важка адаптація», її причинами можуть бути: незнання вихователем індивідуально-психологічних особливостей дитини; намагання вихователя якнайшвидше адаптувати дитину до нового оточення; вихователь авторитарний, вимогливий та суворий, рідко усміхається та жартує, карає за будь-які порушення. Під час спілкування з таким вихователем дитина постійно напружена, боїться помилитися, не впевнена у своїх можливостях, замикається в собі, відмовляється виконувати вимоги і навіть відвідувати дитячий садок.

Варто: 

- підтримувати атмосферу любові, ласки, безпеки й забезпечувати захист;

- давати прості та чіткі інструкції, що ними дитина зможе керуватися;

- підтримувати й хвалити за досягнення;

- учити дитину основних правил безпеки;

- встановлювати розумні межі поведінки і стежити за їх виконанням;

- радіти розумовій активності та сприяти її проявам у дитини;

- приділяти дитині час і забезпечувати можливості для розвитку її мислення;

- пояснювати дитині, що для чого робити, як робити тощо;

- дозволяти дитині виражати як позитивні, так і негативні емоції;

- показати дитині різні способи вираження своїх почуттів;

- залишатися спокійним під час спалахів гніву дитини – не поступатися, але й не зловживати владою;

- називати почуття, що їх переживає дитина в конкретній ситуації, та озвучувати їй свої переживання;

- виражати своє невдоволення лише щодо вчинків дитини, а не до неї самої;

- утримуватися від суперечок про те, хто має рацію, а хто ні;

- ставитися до дитини, як до «чудової, надзвичайної три річки».

 

Для того щоб придумати свої унікальні способи роботи з дитячою істерикою, яку влаштовує дитина, пропонуємо усвідомити ситуацію.

Для початку визначте, яку саме поведінку ми називаємо некерованою.

Некерованість це: 

- істерика з криком;

- істерика з криком і катаннями по підлозі;

- випрошування іграшок у магазині;

- капризи;

- відмова щось робити, кудись іти;

- вигукування поганих слів, спроби вдарити дорослого, ламати й трощити іграшки тощо;
 

«І в кого тільки він пішов? ..» - дивуються часто батьки. Щоб зрозуміти це, потрібно просто поспостерігати за своїми манерами, своїм стилем поведінки. Адже часто трапляється так, що, не помічаючи своїх особливостей поведінки, ми відстежуємо їх в поведінці своїх дітей. Задумайтеся, чи характерною для вас є нестриманість, агресивність, зайва емоційність? У цьому випадку дійте за принципом «почни з себе».

Виправдовуючись тим, що на таких словах не варто акцентувати увагу, що дитина сама їх забуде, батьки частково мають рацію. Але яка гарантія того, що, одного разу забувши ці вирази, дитина не згадає їх в найбільш невідповідний момент? .. Також дорослим треба пам'ятати, що логіка дітей відрізняється від логіки дорослих. Поміркувавши, малюк, швидше за все, дійде висновку, що якщо ви ніяк не реагуєте на ці слова, то так воно і повинно бути.
 

Дуже ефективний спосіб, особливо за необхідності миттєвого впливу. Але має два дуже великих мінуса. По-перше, з віком все важче буде знайти дієвий предмет залякування, а по-друге, в разі ненормованого використання цей метод може спровокувати появу і розвиток невротичних станів. Особливо «популярними» у батьків є медичні процедури: уколи, хірургічні операції і т. д. У цьому випадку не варто дивуватися тому, що при черговому відвідуванні медичного кабінету у дитини почнеться істерика.
 

Найефективніший, але найважчий спосіб, так як вимагає великих зусиль і чіткої послідовної тактики. Зіткнувшись з тим, що ваша дитина включає у свою мову нецензурну лексику, відразу поясніть малюкові твердим тоном, що дані вирази використовуються або хуліганами, або дурними маленькими дітьми; ні тих, ні інших в пристойні місця не пускають. Дайте дитині можливість зробити свій вибір! 

Одна з причин, по якій діти починають лаятись, - це бажання привернути до себе увагу. Отримавши в свій арсенал хороший спосіб шокування дорослих, а тим самим можливість потрапити в центр уваги, дитина буде пускати його в хід все частіше і частіше. По-перше, постарайтеся знайти прийнятний спосіб самоствердження для дитини. По-друге, відразу давайте «зворотній зв'язок» - спокійно, але твердо негативно. Необхідно показати малюкові, що у оточуючих пропадає бажання спілкуватися з ним, коли він кричить і лається. Тим самим ви зможете подбати про психогігієну та душевний спокій як ваш, так і вашої дитини. 
Не треба забувати про те, наскільки важливо заохочення хорошої поведінки. Тому, помічаючи найменші зміни поведінки дитини в кращу сторону, обов'язково хваліть її і підкреслюйте, як Ви пишаєтеся її успіхами. Пам'ятайте, що «погані» слова - це сигнал про допомогу вашої дитини і спосіб вираження її гніву і протесту. А почуття гніву з'являється у відповідь на заподіяний біль, приниження і образу. Дитина дає зрозуміти: «Мені погано, допоможіть мені». Завдання дорослого в цьому випадку - не акцентувати увагу на своїх негативних емоціях і переживаннях, а спробувати зрозуміти, що відбувається з дитиною і, може бути, змінити щось в собі. Пам'ятайте ще й про те, що така проблема не вирішиться за один день, і налаштуватися треба на довгу і копітку роботу.