Як навчити малюка рахувати?

Кожна мама стикалася з необхідністю навчити малюка рахувати. Що робити, якщо дитина не хоче вчитися, відволікається, зовсім не звертає уваги на ваші спроби навчити його цифр? Ні в якому разі не можна примушувати дитину робити це насильно! Якщо вона не хоче – значить, ви щось не так робите.

Навчання повинно проходити у формі гри, так як це самий оптимальний спосіб зацікавити малюка.Слід показати, що таке цифра, намалювати її і поруч предмет, який дуже схожий на цифру, щоб у дитини виникли асоціації. Намальований предмет повинен бути відомий дитині, інакше йому стане ще складніше вчитися. Після того, як ви показали дитині, як виглядають цифри, можна приступити до порядку рахунку, при цьому не просто говорити: «Раз, два, три …», а відраховувати його улюблені іграшки. Спробуйте порахувати, як багато у вашого малюка іграшок.

Після речей і предметів можна приступати і до книжки. Краще придбати велику яскраву і барвисту книжку, щоб дитина була здивована і зацікавлена. Також можна використовувати навчальну комп’ютерну програму для навчання рахунку. Частіше розповідайте маляті віршики і лічилки, це допоможе запам’ятати порядок відліку. У дітей дуже хороша пам’ять, але це не означає, що потрібно завантажувати його інформацією. Досить дорахувати до 10-12. Після іграшок можна приступити до пальчиків, до кількості навколишніх людей, щоб дитина не подумла, що один – це певна іграшка. Дайте маляті різноманітність і дозвольте фантазувати.

Дуже важливо постійно хвалити малюка, навіть самі незначні досягнення є для дитини цілою подією. Покажіть, що ви дуже пишаєтесь тим, що він у вас такий розумний! Ні в якому разі не можна лаяти дитину, якщо він помилився! Це відіб’є бажання вчитися. Хваліть малюка, коли він сам намагається щось порахувати, нехай навіть неправильно. Адже він вже зацікавлений і прагне!

   "Як підготувати дитину до школи ?"

Чи готова дитина до школи? Віддавати її в школу в 6 років, або, може варто почекати ще рік? Як допомогти дитині пристосуватися до нових для неї умов шкільного навчання? Ці питання не можуть не хвилювати батьків дошколят. Але дати правильну відповідь навіть досвідченим мамам і папам не завжди легко.

Існує багато психологічних тестів, по яких можна дізнатися про загальну шкільну зрілість дитини. Але проводити їх і знатися на отриманих результатах – справа спеціалістів-психологів. Тож пропонуємо елементарний спосіб перевірки, доступний абсолютно всім батькам.

Отже, спершу поставте своєму дитяті наступні запитання. Якщо він відповість на них без зусиль, то, значить, його психічний розвиток відповідає календарному віку і свідчить про готовність дитини навчатися в загальній середньо освітній школі.

Для дитини 5-6 років.

1. Як тебе звуть?

2. Як звуть твою маму, папу, сестричку, братика?

3. Ти дівчинка чи хлопчик? Ким ти будеш, коли виростеш і станеш дорослим: чоловіком чи жінкою?

4. Зараз ранок, День чи вечір?

5. Ти любиш малювати? Якого кольору цей олівець, стрічка?

6. Скільки пальців у тебе на руці? Покажи два пальчики, три?

7. Скільки оченят у ляльки? а у тебе? Для чого потрібні очі, вуха?

8. Що роблять віником, олівцем, ложкою?

9. Коли можна кататись на санчатах: взимку чи літом? Чому?

10. Коли можна купатися в річці: взимку чи літом? Чому?

11. Яких ти знаєш звірів, птахів? Хто більший: коза чи корова? У кого більше ніг: у собаки чи у півня?
6-7 років.

1. Назви своє прізвище, ім'я, по батькові.

2. Хто старший: ти чи твій брат, сестра?

3. Скільки тобі років? А скільки буде через рік, два роки?

4. Коли ти снідаєш: вранці чи у вечері? Обідаєш: вранці чи вдень? Що буває раніше: обід чи сніданок, день або вечір?

5. Де ти живеш? Де працюють твої папа, мама? Ким ти хочеш бути, коли виростеш?

6. Яка зараз пора року – літо чи осінь, зима чи весна? Чому ти так вважаєш?

7. Чому сніг буває взимку, а літом його немає?

8. Що робить листоноша, лікарка, вчитель? Хто лікує, а хто навчає?

9. Що більше – 8 чи 9; 5 чи 3? Порахуй від 6 до 9, від 5 до 3?

10. Покажи свою ліву руку, праве вухо. Що знаходиться справа / зліва від тебе в цій кімнаті?

11. Що потрібно зробити, коли випадково зламав чужу річ?
Не дивуйтесь, якщо питання вам здалися дуже простими. У практиці багатьох педагогів зустрічалися діти, які не змогли відповісти на багато з них. Для кожного батька нормально вважати, що його дитя найрозумніше. Але інколи дитя не може відповісти на якісь з цих питань просто тому, що батьки не вважали за потрібне йому це пояснити. Вони просто гадали, що їх чудове маля саме знає такі елементарні речі.

 Якщо ж ваше дитя:

 •  кожен ранок чистить зуби, завжди миє руки перед тим як сісти до столу;

•  допомагає вдома по господарству (миє посуд, прибирає ліжко, накриває на стіл);

•  може сам собі приготувати бутерброд, вдягнутися по погоді, зав'язати шнурки і шарф;

•  вміє самостійно утримувати увагу досить тривалий час (15-20 хвилин) під час читання вголос, малювання, гри;

•  здатний управляти своїми бажаннями (не їсть перед їжею цукерки, хоча вони і лежать на видному місці; не вередує, коли дорослі щось заборонили);

•  вміє поводитися за столом (правильно сидить, акуратно їсть);

•  має більш-менш стійкі інтереси (прослухування музики, малювання, заняття мовами, конструювання, ліплення з пластиліну);

•  вміє поводитися в суспільстві (не перебиває старших, без нагадування проявляє вічливість, використовуючи «будь ласка», «дякую», «до побачення» та ін.);

•  дотримується певного режиму дня;

•  ставить питання і завжди вислуховує відповіді;

•  прибирає за собою іграшки після гри, альбом після малювання, книжки після читання, тоді вітаємо! Ваше дитя має високий рівень розвитку вольових навичок. А вони, у свою чергу, є основою довільного запам'ятовування, уваги, розумових навичок. І, відповідно, у вас і у вашої дитини буде значно менше проблем в школі.

Обов’язково слід зазначити, що якщо ви прагнете віддати дитину до спеціалізованого навчального закладу з поглибленою програмою навчання, про це необхідно потурбуватись заздалегідь. Тому, що по-перше дитина швидше за все не зможе подолати конкурс чи співбесіду для вступу до такої школи без попередньої цільової підготовки, а по-друге, навіть якщо вона пройде співбесіду, їй буде важко встигати за іншими. Умови конкурсного вступу до першого класу ліцеїв та шкіл з поглибленим навчанням необхідно дізнаватись безпосередньо у закладі, куди ви прагнете віддати дитину. Починати готувати дитину до вступу у школу з поглибленими знаннями бажано більше ніж за рік.
В яку школу чи ліцей ви б не вирішили віддавати своє дитя, перехід дитини з дитячого саду, родинного кола до школи веде до значних змін в її житті. При цьому міняється не лише життя самої дитини, але і життя сім'ї в цілому, особливо якщо дитина єдина або старша. Підготовка до цієї події дитині просто необхідна.
Особливе місце в підготовці займає формування очікувань і установок дитини на вступ до школи. Тут дуже важливо не перестаратися. Не слід обіцяти, що дитину чекають суцільні лаври успіху, важливіше допомогти їй налаштуватись на щоденну працю але робити це необхідно дуже коректно. Зовсім неприпустимі вислови типу: «Що ж ти, така неохайна дівчинка, в школі робитимеш?» або «Ось там тебе привчать, нарешті, до порядку!». Також не сподівайтесь, що якщо ви весь цей час не привчали дитину до дисципліни, що школа нарешті зробить це за вас (особливо це стосується сімей, де діти не відвідували дитсадка). Дитині буде дуже важко пристосуватись до різкої зміни умов на такі, де дисципліни все ж таки прийдеться дотримуватись.

Щоб допомогти налаштуватись на новий ритм життя, краще говорити дитині:

•  У тебе все вийде, якщо ти трохи попрацюєш / постараєшся.

•  В школі можна багато чого нового дізнатись і багато чому навчитися, варто лише захотіти.

•  У класі можна знайти нових хороших друзів, хоча цілком імовірно, що не всі діти в класі тобі одразу сподобаються. Доречно буде розповісти про свої шкільні враження, своїх шкільних друзів, можливо, у вас є хороші знайомі зі шкільних часів, з якими ви до цих пір підтримуєте стосунки. Дитині буде цікаво дізнатися, що дружні стосунки можуть тривати такий довгий час.
Поясніть дитині, що спочатку вона може сумувати за дитячим садком, за батьками, все шкільне може здаватися чужим. Це відчуття поступово пройде, учні зазвичай швидко звикають до школи та до нового оточення.
Пригадайте про власні почуття та хвилювання в першому класі. Розкажіть, як ви чекали 1 вересня. Можете поділитися і своїми теперішніми відчуттями, пояснити свої хвилювання, які пов'язані з першим вересня. Але важливо щоб ваші шкільні згадки та сьогоденні турботи не стали додатковим джерелом хвилювань для дитини.

Налаштуйте дитину на те, що у неї будуть нові обов'язки. Підкресліть, що тепер вона підросла, стала доросліше. Це означає, що їй тепер не лише більше довірятимуть, але і більше від неї очікуватимуть, але знову ж таки робіть це обережно без зайвого тиску.
Оцінки - це важлива складова шкільного життя. Аби зменшити можливі хвилювання дитини з приводу оцінок, за час, що залишився до школи, спробуйте навчити її самої оцінювати те, що вона робить. Наскільки вона сумлінно попрацювала, чи все зробила, що могла.
Для того, щоб навчити дитину цьому, необхідно:

•  Самому максимально об'єктивно оцінювати результати роботи майбутнього школяра.

•  Порівнювати різні результати діяльності дитини, обговорювати причини успіхів і невдач. •  Регулярно з'ясовувати, що саме дитина думає з приводу своєї роботи, як її оцінює, що у нього вийшло, що не вийшло, чому? Важливо звернути увагу на те, що порівнюються результати та досягнення дитини з його ж власними успіхами, аби побачити рух і зростання відносно самого себе. Ще одна причина, чому не можна порівнювати з досягненнями інших діток, бо це може спричинити зниження самооцінки.

•  Виражати впевненість в силах дитяти, переконаність в тому, що його результати будуть хорошими. Навіть коли дитині щось не вдається зробити вдало.

•  Підтримувати прагнення до творчості, розвитку і працьовитість.

Коли дитина навчиться сама оцінювати свою діяльність, вона відчуватиме себе набагато впевненіше, тому що матиме власне більш менш адекватне уявлення про зроблене. Отже, ваше дитя в цілому буде менш залежним від думки і оцінки оточення.

 Також дуже важливо, щоб дитина добре розуміла, що шкільні відмітки - це лише оцінка зробленого зараз, а не його особи в цілому!! Підтримуйте та розвивайте впевненість дитини в собі, у власних силах - це дуже необхідно для хорошого самопочуття дитини в школі.

  У будь-якому випадку, любіть свою дитину такою як є, навіть якщо вона не буде цілковитим відмінником!

Батькам про гіперактивність дітей

Гіперактивність у дітей — це поєднання симптомів, пов’язаних із надмірною психічною та моторною активністю. Чіткі межі цього синдрому важко провести, але, зазвичай, він діагностуєсться у дітей, що відрізняються імпульсивністю та неуважністю. Такі діти часто відволікаються. Їх легко обрадувати або засмутити. Часто для них характерна агресивність. Внаслідок цих особистих особливостей гіперактивним дітям важко концентруватися на конкретних завданнях.

Причиною гіперактивності може бути і патологія вагітності мами, складні пологи тощо. Цей діагноз ставиться, коли батьки та вчителі скаржаться, що дитина надмірно рухлива, непосидюча та погано себе поводить або ж вчиться, ані на хвилину не може концентрувати свою увагу на чомусь одному. Однак не існує точного визначення даного стану або особливого тесту, який би одночасно підтверджував діагноз гіперактивності. Переважна кількість батьків зазначає. Що початок такої поведінки закладається ще в ранньому віці. Подібний стан супроводжується порушенням сну. Коли дитина сильно втомлюється, гіперактивність поглиблюється.

Найчастіше, за словами психологів, гіперактивність проявляється у дітей в перехідному віці. Останніми роками гіперактивних дітей стало більше. Психологи не виключають, що це є наслідками Чорнобильської катастрофи чи інших екологічних факторів.

Часто педагоги скаржаться батькам на гіперактивність дитини, посилаючись на те, що бачать неслухняного учня лише кілька годин на день, отже, його вихованням мають займатися вдома, Батьки, в свою чергу, вважають, що виховувати таку дитину мають вчителі.

     Що ж робити батькам гіперактивної дитини? Психологи радять якомога більше навантажувати її вранці. Варто скласти розпорядок і відповідно до нього давати нащадку чіткі й конкретні завдання. Кращим виходом зайвої енергії для такої дитини може бути фізичне навантаження, зокрема, плавання і біг. На заняттях гіперактивній дитині варто давати конкретні завдання, найдоцільніше — індивідуальні. Також треба вимагати, щоб дитина виконувала завдання до кінця.

Безпорадність дітей — провина батьків. Бажання батьків оточити дитину підвищеною увагою, захистити його навіть за відсутності реальної загрози, утримувати його при собі найчастіше призводить до позбавлення дитини можливості самостійно долати труднощі.

В результаті гіперопіки дитина втрачає здатність до мобілізації своєї енергії, а у важких ситуаціях чекає на допомогу дорослих, перш за все батьків. Явище гіперопіки найчастіше зустрічається в сім’ях, де зростає одна дитина. Підвищена опіка домашніх, особливо старшого покоління, породжує дитячі страхи. Найбільш яскраво вони проявляються в першому класі, особливо якщо дитина не відвідувала дитячий садок, а виховувалась вдома на відміну від дітей, які відвідували дитячий садок. Діти, які виховувались в дитячому садку, краще адаптуються до шкільного життя і самостійного життя в цілому.

Проблема гіперопіки набуває все більшої актуальності в сьогоденні, оскільки більшість молодих сімей в силу важкого фінансового положення можуть дозволити собі лише одну дитину. При цьому батьки, як правило, зайняті зароблянням грошей і не можуть приділяти дитині достатньо уваги. А от бабусі з дідусями в цей час намагаються надолужити втрачене зі своїми дітьми. З появою другої дитини в сім»ї, увага дорослих рівномірно розподіляється на обох дітей, тому прояви гіперопіки менш вірогідні.

Часто, намагаючись вберегти дитину від перевантаження, батьки старших дошкільників та молодших школярів намагаються робити за них завдання, отримані в садочку чи у школі. Результат — дитина не здатна справитись самостійно з завданням в садочку чи у школі.

Підвищена увага з боку дідусів та бабусь, батьків приводить до того, що в колективі така дитина вимагає постійної уваги педагога, а при її відсутності відчуває себе нещасним, не встигає разом з іншими виконувати завдання. Згодом у старшокласників гіперопіка перетворюється на неможливість виконувати вправи самостійно і призводить до інфантильності (дитячості).

Боротися з наслідками гіперопіки можна, поступово привчаючи дитину до самостійності. Якщо ж у дитини є труднощі в спілкуванні, вдома можна влаштовувати рольові ігри за її участю, а також моделювати та обігрувати з нею різноманітні життєві ситуації. Не варто нехтувати і допомогою дитячого психолога.